Моя вірна супутниця 

Я отсидів на ній 10 років 

Де тільки не сидів, де тільки не бував. 

Я про свою Першу, сумку «почтальйонку». 
Вона пам’ятає багато, ці спогади ми формували разом. 
Та настав її остаточний час, коли з її загашників визирало пів паспорту, коли собачку-застібку так заклинило, що Я і досі не можу зрушити її з мертвого місця, навіть в гаражі зі станком та плоскогубцями. 

Мою сумку ми придбали із татом, в Сумах, в липні-серпні, в останні моменти вступної компанії, а може навіть перед заселенням в гуртожиток, останніх числах серпня 

І почалося. 

Перші два тижні вересня Я її іще обживав і старанно носив в ній зошити. Але потім зі мною познайомився Антон. 
Від цього моменту Я став узнавать про нові інтєрєсні місця і вєщі: став бувать на кампусі, на висотках, на річці, на камнях і скам’ях, в общагах, хатах, на Тітаніку особо. 

Титанік – це Друге знакове місце, де Я отсижувався на сумці, де на ній сиділи другі і де було… прекрасно! 

Сумка, як Я пізніше вияснив, коли досліджував її ніші і розставляв нужні вєщі по нужним карманам – була дуже хорошою для мене і вельми практичною в своїх карманах. 
Вона й сама була компактною, мала міцний шельф-ремінь, як пасок безпеки в автомобілі. 

З цього приводу, навіть був хохмічний курйоз. Їхав Я якось попуткою: сумка на мені, наперекос – як завжди і як має бути, сиджу, їдемо, сумка збоку. Тут водій каже такий, позираючи на мене: 
- Та не нада пристьобуваться, всьо отлічно – Ну Я йому і відповідаю: 
- Я і не пристьобувався – це на мені ремінь від сумки! 
З тих пір, Я пользуюся цією хохмою в нужних ситуаціях, особливо в дорозі і коли анекдоти травлю. 

Коли сумка стала розповзаться на нитки і дірки, прийшов час для її заміни, заміни на аналог. Але виробники чи заводчики не представили для вибору модель в 1 в 1. базарні палатки заполонили, окрім всяких інакших – такі самі моделі, але в двічі чи півтора рази більше за мою, зразка 2007-го року. 
Куди діватися, обійшовши Мінський ринок і базарчик на М. Чернігівська, в Києві – придбав сумку нейтрального кольору, мою знакому модель – але все ж завелика. Не то – але штош… 

Ремінь нової сумки був не той, не такий грубий. Не такий мішковинний, слизький весь, вшитий зворотньою стороною – аніж було в попередній, постійно треба підтягувати. На голе тіло – дискомфорт ніше відчувається. Навіть не відчувається, бо еластичність – не тривожить рецептори шкіри так – як цупкість. 

Через її вайлувату громіздкість – Я тепер маю вигляд дещо чмошний. Знаю, але був лише цей розмір сумки потрібної функціональності і моделі. І ця модель була СКРІЗЬ!.. 

Скоро цій, новій вайлуватій моделі настане зміна. Через рік, +/-. 

2021-01-13

*на фото момент: ФЕТовські читання, які Я влаштовував 2015го, сам собі по Сумам