Ми сидимо в мене вдома, надворі пізня осінь, негода. Ми вдягнені – бо в нас не зовсім тепло. Але вона босоніж.
- У меня смёрзли ноги! – Я відвертаюся від столу перед вікном, за яким сидів
- Ну давай Я їх зігрію!
- Как? – з усмішкою повною інтриги запитує мене моя героїня, спідволі вдавлючи пальці в килим, злегка водить стопами – аналогічно, на подобі ковирянню крейдяної стіни коло плити.
Як Я буду гріти її ноги? Звісно, візьму і присяду поруч з нею, поміщу Її так, щоби кохана була обпертою спиною об стіну, але могла покласти свої ноги до мене на коліна, якомога ближче до живота, пазухою світера чи жилетки накрию-заховаю її стопи, притисну тісно до живота – і буду відчувати її пальці та підошву по ньому – а вона буде грати ними, як кішка від вдяності, потім вкладу їх в свої долоні, обійму ними і буду притискати їх до себе, укриваючи-ховаючи, як в рукавичку – щоби гарно, тепло і затишно.
Най вона шевелить пальцями вільно, а потім, коли холод відпустить – вона розслабиться і злегка розведе кінчики носків по сторонам.
Я вміщую її зручно на ліжу, напівсидячи, вона опирається спиною об стіну і кладе свої ноги, свої стопи до мене на коліна, ховаю їх під полу світера;
вожуся на ліжку, п...ристосовуючи себе під їх розміщення. Нарешті! Тепер можна.
Звожу долоні й легко опускаю їх на її ноги. Спочатку вона здригається – бо мої руки, зачасту, завжди холодні.
- Ничего себе! Я уже думала, что сейчас окончательно остыну, у тебя руки часто такие холодные. А сейчас очень теплые. Это невероятно!
Шеврон, когда ты успел их прогреть? – і сміється втихаря.
І тут, Я лювлю себе на роздумах.
Ось, Я маю змогу дбати про Неї, володіти її ногами, гріти її. Це важко зрозуміти: як все це сталося, що ми разом, що Я бачу як вона підмерзла і можу бачити її людські рухи й таку прирученість, відданість? Адже вона незалежна людина, окримий світ: її індивідуальність, бачення себе, бачення інших через призму своїх звичок, навичок, гендерної данності, поведінки та існування в правилах та умовностях – всі ці речі і роблять все ЖИТТЯМ, як мінімум.
Володіння чужим світом. Люди не розуміють як це.
Я не розумію, хочу збагнути – це роботи й роботи для розмірковувань та порівнянь, прикладів для мислення.
Як це:
а) народжується дитина – і вона вже окрема людина. Вважай – виросте і дінеться. Ніяк з тобою не зв’язана.
б) поневолити волю та час, хоббі та порядок денний чужої людини. Чим/Як: «Почуттями», «Меркантильністю», «Взаємодомовленістю», «Співіснуванням,-залежністю»?
г) добиватися, зайовувати, підкоряти – ми не сери і не серухи… валькірії, щоби так чинити. Ми лише організми вищої еволюційної ланки, але ніяк не чистої фізичної сили та мудрості.
д) заводити людину… дитину – щоби ця пташка все одно покинула вас, якщо виживе – якщо вийде все.
е) ВСЕ ОДНО ТИ, Сам чи з Кимось – САМ ПО СОБІ, Сама.
Тобі жити далі: митися, їсти, прибиратися, готувати, лаштувати, ходити ногами, рухати шиєю.
Як це «володіти кимось»? Це міф, байка, пустослівство.
Зараз хтось – з тобою, а зараз мине, і вже – не з тобою
Людина старіє, хворіє, розпадається, деґрадує – в молодості теж.
Дивовижно і все одно незрозуміло.
- У меня смёрзли ноги! – Я відвертаюся від столу перед вікном, за яким сидів
- Ну давай Я їх зігрію!
- Как? – з усмішкою повною інтриги запитує мене моя героїня, спідволі вдавлючи пальці в килим, злегка водить стопами – аналогічно, на подобі ковирянню крейдяної стіни коло плити.
Як Я буду гріти її ноги? Звісно, візьму і присяду поруч з нею, поміщу Її так, щоби кохана була обпертою спиною об стіну, але могла покласти свої ноги до мене на коліна, якомога ближче до живота, пазухою світера чи жилетки накрию-заховаю її стопи, притисну тісно до живота – і буду відчувати її пальці та підошву по ньому – а вона буде грати ними, як кішка від вдяності, потім вкладу їх в свої долоні, обійму ними і буду притискати їх до себе, укриваючи-ховаючи, як в рукавичку – щоби гарно, тепло і затишно.
Най вона шевелить пальцями вільно, а потім, коли холод відпустить – вона розслабиться і злегка розведе кінчики носків по сторонам.
Я вміщую її зручно на ліжу, напівсидячи, вона опирається спиною об стіну і кладе свої ноги, свої стопи до мене на коліна, ховаю їх під полу світера;
вожуся на ліжку, п...ристосовуючи себе під їх розміщення. Нарешті! Тепер можна.
Звожу долоні й легко опускаю їх на її ноги. Спочатку вона здригається – бо мої руки, зачасту, завжди холодні.
- Ничего себе! Я уже думала, что сейчас окончательно остыну, у тебя руки часто такие холодные. А сейчас очень теплые. Это невероятно!
Шеврон, когда ты успел их прогреть? – і сміється втихаря.
І тут, Я лювлю себе на роздумах.
Ось, Я маю змогу дбати про Неї, володіти її ногами, гріти її. Це важко зрозуміти: як все це сталося, що ми разом, що Я бачу як вона підмерзла і можу бачити її людські рухи й таку прирученість, відданість? Адже вона незалежна людина, окримий світ: її індивідуальність, бачення себе, бачення інших через призму своїх звичок, навичок, гендерної данності, поведінки та існування в правилах та умовностях – всі ці речі і роблять все ЖИТТЯМ, як мінімум.
Володіння чужим світом. Люди не розуміють як це.
Я не розумію, хочу збагнути – це роботи й роботи для розмірковувань та порівнянь, прикладів для мислення.
Як це:
а) народжується дитина – і вона вже окрема людина. Вважай – виросте і дінеться. Ніяк з тобою не зв’язана.
б) поневолити волю та час, хоббі та порядок денний чужої людини. Чим/Як: «Почуттями», «Меркантильністю», «Взаємодомовленістю», «Співіснуванням,-залежністю»?
г) добиватися, зайовувати, підкоряти – ми не сери і не серухи… валькірії, щоби так чинити. Ми лише організми вищої еволюційної ланки, але ніяк не чистої фізичної сили та мудрості.
д) заводити людину… дитину – щоби ця пташка все одно покинула вас, якщо виживе – якщо вийде все.
е) ВСЕ ОДНО ТИ, Сам чи з Кимось – САМ ПО СОБІ, Сама.
Тобі жити далі: митися, їсти, прибиратися, готувати, лаштувати, ходити ногами, рухати шиєю.
Як це «володіти кимось»? Це міф, байка, пустослівство.
Зараз хтось – з тобою, а зараз мине, і вже – не з тобою
Людина старіє, хворіє, розпадається, деґрадує – в молодості теж.
Дивовижно і все одно незрозуміло.
