В часи універу, Я допався до інтернету, комп'ютерів, до всього від чого мої юнацькі очі та сприйняття були широко відкриті і магічному трансі, від дивовижі.

Музика, знайомства, заходи, концерти, різні екзистенції.
Ще з Антоном на кампусі проговорювали байки про Мускатні горіхи. Він перший мені розказав. А Я слухав.
Десь в 2011-му, Я зробив собі порцію. Тоді Один горіх в 1 грн продавали. Робив з кефіром, як Антон совєтував: перед процесом зідзвонився з ним, вдруг шо.
Було мало що понятно. Ніякого ефекту, як такого. Більше схоже на дію міцного чаю, не більше.

Потім з подругою, в тому же році спробували, але – розводили з чаєм. Яке ж воно гидота, на чаю!
Випили, поморщившися.
Відразу в можечку потепліло, в обох. І теж було легке піднесення. А так – нічого, знову.

В 2013-му, на новій хаті, Богема, робив знову. Але тоді мене вставло від обставин життя і мого прекрасного житла.
В 2016-му, десь в хаті «В центрі», черговий раз спробував зробити собі мускатного горіха, не рахуючи того єдиного експермименту – коли з подругою розводили в чаю, завжди робив з кефіром. Випив на ніч, не навмисно, просто пізно вийшло. І ліг спати. Через годинку-півтори
Утро. Я прокидаюся, піднімаюся напівлежачи. Очі бігають, дуже швидко, туди-сюди, Я не встигаю контролювати погляд.
Просто дивитися виходило дуже хаотично, трохи напружені самі яблука, але не більше. Встав: в рухах похитування, очі продовжують працювати за 7-8 осіб, туди-сюди – напевно через те, трохи важко скоординуватися.
Ну і все.