І кожного разу, ходячи в своїх кущах по своїх стежках, думаю: Як там зараз в Сумах?
які відчуття в мене буди б зараз, якби взяв і попав туди, на квартиру одну чи іншу;
як би відчував запахи, тепло, комфортність чи хворобливість;
як би дивився та сприймав людей, тролейбуси, маршрутки з їх маршрутчиками, перехожих всяких, пенсіонерів, пилюку та асфальт, шум машин?
Чи потрібно мені зараз це, чи потребують ті місця мене зараз?
В своїх домашніх місцях, коли більше місяця живеш - все інше стає якимось бувалим сном, який розвіюється стрімко, по мірі його несерйозності.
От, вважаєш собі, установку даєш: неможливо забути ці сумські відчуття, сидіння на хаті, благісну нудьгу, радість заробітку і його розтрати, ходіння в ті самі магазини - як необхідніть для доброго настрою, оці ритуали ранкової та вечірніх ванн, розглядання сумського нічного неба та насолода нічними шумами в атмосфері з різних сторін горизонту.
А воно бере - й щезає. Ходиш собі в лісі, біля водойми, в дворі, спиш і встаєш, засинаєш і турбуєшся за всяке, думаєш перед сном - і немає нічого з того, що хотів так тримати перед очима, відуттям, пам'яті. Тільки ті місця де зараз.
А потім домашність починає пригнічувати.
А потім ятрити, бісити, мутити.
Час щось утнути - бо далі гірше, не тільки для себе!
Три місяці кущів, огородів, пригнічень волі та своєї Індивідуальності, Індивідності, Самобутності - вдома, це нуль. Вдома - ти лише селюк, і нікого не обходить твої важко нажиті чесні життєві досвіди, вдачі, удачі, порухи, плани та прагнення САМОМУ прийти до того чи іншого, вчинку чи зрушення. Жодних зрушень, окрім потрібних по дому.
І от, Я в Сумах. Війна не бачиться мені війною - бо вдома мене вбивають зсередини. Трандьож по Радіо, безглузді балачки то тут, то там, пропагандізм перекручений та ввернутий "через слухи" і "та точно так і було, щас повторю і даже від кого скажу..." - днище.
В Сумах, сьогодні як тиждень. І наче не було отого тримісячного відчуження вдома.
Наче ця обстановка, запах дьогтевого мила - нагадування про Антона, ванні процедури, помірні режими сну, роздуми перед сном, записи нічних ідей, внутрішні розмови з Всесвітом, загадування бажань, скукота та щоденна вгадуванність безславних громадян навколо... все-все інше - так і треба, нікуди не щезало. Навіть чимось прибавляється в хорошому і сердитому плані
Радий Сумам. А Суми мені. Все-таки, потребують мене, потребує, дух міста. От тільки громадяни - всі чужі, в Сумах - точно чужі.
