Старший хлопець, пасажир в купе:
– Що ти слухаєш?
– Ну, те що мені дуже до вподоби зараз: цей альбом яскраво асоціюється з фільмом Другой Мир, мороком світання і нео-готичністю
– А ну дай! – майже одночасно, співбесідник перейняв від мене телефон з гарнітурою та одразу втулив навушники в голову.
Час завмер в інтенсивності моментів: цокання вагонів по колії, тимчасовість пролітаючого світу за вікном, відволікаюча до розслаблення обстановка затишного вагону; пізній погодній ранок стрибав тінями по сутулому приміщенню купе, намагаючися заскочити на верхні розкладні дивани – наскільки розкішні зробили полки в цьому експрессі "Хмельницький-Дебальцеве".
Мій сусід повернувся, прослухавши одну пісню, «Water's Leaking»
– Ти хоч понімаєш, про що вона? Там дуже грязна тематика!
Я то понімав, не дослівно, інтуїтивно та мене не цікавили внутрєнності контексту. Мене дико вабив звук, музика, нео-сучасність, той світ електронно-альтернативної небезпеки, стиль музики, асоціації: мої піруети натхнення.
Навіть зараз, коли хтось розуміє пісню по-своєму, як є правильно чи не розуміючи – всі випитування моїх мотивів, за що я люблю ці пісні, що в них розумію і що мені там здається – ніхто не узнає по правді та і я також. Тільки інтуїтивні натяки, відчуття, прагнення і те, що надихає: повідають ту історію, яку потребує наш мозок, психіка, тілесні відчуття чи відчуття життя в собі та навколо.
Ні про що нікому не можна казати щиро. Покажеш свої перлинки, твій бісер – і його розтопчуть по-свинські.
Зробіть це граючися, експерименту ради – і навіть мінімальні пожертви опиняться в багні.
Таїна – це не мовчання, таїна – це не розповідання.
Таїна творить Пікассо, Далі, Бодлера, Лу Ріда, мене, Тау Кита, Бетельгейзе і когось із вас.
Їду в потязі, Хмельникий-Дебальцеве. Вперше на Луганщині. До цього, ніколи не бачив вугільних чи якихось інших териконів.
Це бездоганно! Нахєр піраміди, донбаські терикони – це мощь!
Вони як піраміди, як Везувій, як Етна, як гори. Вони небезпечні. Їх кольори пасують мені, їх кольори – близькі і зрозумілі.
Брудно, дихати важче, повітря пронизане смогом, навіть коли його нема. Тільки тоді розумієш цінність постійного проживання на Поліссі – коли опиняєшся близько до Аїду.
Між іншим, це правда: на картах Античних греків, Аїд розташовувався в витоці Азовського моря.
– Ну, те що мені дуже до вподоби зараз: цей альбом яскраво асоціюється з фільмом Другой Мир, мороком світання і нео-готичністю
– А ну дай! – майже одночасно, співбесідник перейняв від мене телефон з гарнітурою та одразу втулив навушники в голову.
Час завмер в інтенсивності моментів: цокання вагонів по колії, тимчасовість пролітаючого світу за вікном, відволікаюча до розслаблення обстановка затишного вагону; пізній погодній ранок стрибав тінями по сутулому приміщенню купе, намагаючися заскочити на верхні розкладні дивани – наскільки розкішні зробили полки в цьому експрессі "Хмельницький-Дебальцеве".
Мій сусід повернувся, прослухавши одну пісню, «Water's Leaking»
– Ти хоч понімаєш, про що вона? Там дуже грязна тематика!
Я то понімав, не дослівно, інтуїтивно та мене не цікавили внутрєнності контексту. Мене дико вабив звук, музика, нео-сучасність, той світ електронно-альтернативної небезпеки, стиль музики, асоціації: мої піруети натхнення.
Навіть зараз, коли хтось розуміє пісню по-своєму, як є правильно чи не розуміючи – всі випитування моїх мотивів, за що я люблю ці пісні, що в них розумію і що мені там здається – ніхто не узнає по правді та і я також. Тільки інтуїтивні натяки, відчуття, прагнення і те, що надихає: повідають ту історію, яку потребує наш мозок, психіка, тілесні відчуття чи відчуття життя в собі та навколо.
Ні про що нікому не можна казати щиро. Покажеш свої перлинки, твій бісер – і його розтопчуть по-свинські.
Зробіть це граючися, експерименту ради – і навіть мінімальні пожертви опиняться в багні.
Таїна – це не мовчання, таїна – це не розповідання.
Таїна творить Пікассо, Далі, Бодлера, Лу Ріда, мене, Тау Кита, Бетельгейзе і когось із вас.
Їду в потязі, Хмельникий-Дебальцеве. Вперше на Луганщині. До цього, ніколи не бачив вугільних чи якихось інших териконів.
Це бездоганно! Нахєр піраміди, донбаські терикони – це мощь!
Вони як піраміди, як Везувій, як Етна, як гори. Вони небезпечні. Їх кольори пасують мені, їх кольори – близькі і зрозумілі.
Брудно, дихати важче, повітря пронизане смогом, навіть коли його нема. Тільки тоді розумієш цінність постійного проживання на Поліссі – коли опиняєшся близько до Аїду.
Між іншим, це правда: на картах Античних греків, Аїд розташовувався в витоці Азовського моря.
