майже не відвідую інсту, але іноді заходжу і дивуюся як люди живуть. це паралельний вимір, шось з того світу - недоступне і незбагненне. ми живемо в світі де все здійсненне варто тільки трохи постараться, трохи більше напрягтись, захотіть і все доступно. той потреблятський шик та халупа в стилі 19 ст. в кийові, переїзжай, живи, роби і буде тобі щастя. не буде. я не переїзжаю. мене звуть у польшу, у вроцлав, гарне місто, на диво я там була. там немає нічого, так само як тут. чи я собі брешу? я набрехала собі про віру, націоналізм, мову, громадянське суспільство праваческі штуки. вернись в рузгій мір, там рідна депресія, там рідна шиза, там нічого доброго, там нема майбутнього, там все таке зрозуміле і привичне. на щастя мені більше 25 і мій мозок сформувався, тепер не кидає сніхуя в безумство і хаос, тепер можна думать і обирати, і якшо вже не смерть то хоть жизнь з красивими пейзажами, хай тільки і на екрані ноутбука. амінь

сподіваюсь ти теж живий