..я чекатиму тебе вдома, у нашій кімнаті. ти сьогодні так пізно повертатимешся від своєї любовної гри. на столі вечеря вже давно охолола, так само як й ти до мене. віддаючи тепло тобі я й не знала що це може скінчитись. я хвора від цього усього, і я одна в своїй хворобі. сьогодні я розлила фляжку з твоїми парфумами, вибач любий, маю надію що ти обов'язково провітриш кімнату і спалиш мої речі. тільки так я можу дійсно зникнути ніби мене і не було. все що хотіла я - твоєї правди та любові, все що отримала - цукрову брехню і деколи тілесні рани. якщо пташку закрити в клітці, вона перестане співати, так і моя солодка пісня завершилась. як добре що нема дітей, вони  б мене тримали на землі, а нащо жити з таким коханням в серці до тебе, кожен подих стає важчим. ти прийдеш сьогодні і не знайдеш, тут душу яка щиро вливалась у тебе, те серце що вічно кохало тебе. мене не буде...я пташка! гарна, яскрава..і я відлітаю, пробач мені світу за слабість таку,  пробач мене Боже, за грішність мою. Я легка, повітря нема.