ти був мов та солодка панацея
й тебе давно я випила до дна,
та все ж терпіння досягнуло епогею
і краще я зостануся одна.
прийде весна й повір, я не забуду,
твоїх очей і дотик ніжних губ,
як через тебе прихватила я простуду
коханий, мій колишній-однолюб.
ні, ти любив мене і це я точно знаю,
та все ж пройшла та чорна кішка поміж нас.
пробач, та більше я тебе не покохаю,
а сяду за рояль й заграю джаз!
той джаз, який ніколи ще не грала
гарячий немов пекельний той вогонь
і вкотре скажу тобі, що я кохала
і доторкнуся вітром я до твоїх скронь.
ну от і все, я знов поставлю крапку,
й з моїх очей вже не покотиться сльоза.
усе пройде і я прокинусь на світанку,
а снігу не буде й закінчиться зима.
