ти був мов та солодка панацея

й тебе давно я випила до дна,

та все ж терпіння досягнуло епогею

і краще я зостануся одна.

прийде весна й повір, я не забуду,

твоїх очей і дотик ніжних губ,

як через тебе прихватила я простуду

коханий, мій колишній-однолюб.

ні, ти любив мене і це я точно знаю,

та все ж пройшла та чорна кішка поміж нас.

пробач, та більше я тебе не покохаю,

а сяду за рояль й заграю джаз!

той джаз, який ніколи ще не грала 

гарячий немов пекельний той вогонь

і вкотре скажу тобі, що я кохала

і доторкнуся вітром я до твоїх скронь.

ну от і все, я знов поставлю крапку,

й з моїх очей вже не покотиться сльоза.

усе пройде і я прокинусь на світанку,

а снігу не буде й закінчиться зима.