Я їду сірою вулицею нашого старого міста.
Обминаю калюжі вчорашньої неба істерики.
Моє місто сьогодні захоплене чимось. Звісно.
Після зливи на квітку повільно сідають метелики.
А бруківка кидає у спину холодне каміння.
Наче випито вчора насправді було забагато.
Наче справді проблему потрібно шукати в корінні,
А не тупо й бездумно чогось собі там забагати.
Моє місто хотіло б втікти з цієї країни.
Й десь у Польщі тихенько спинитись. Поблизу Варшави.
Але хто ж забере у дорогу такі руїни?
Я лежу, а бруківка сьогодні шалено шершава...
Моє місто вночі бачить сни, де навчилось літати.
Моє місто наїлось морозива й трішечки хворе.
І воно ше маленьке. Чекає на маму і тата.
І так мріє колись у житті побачити море.