26.05.16Коли вона мене залишить, я втрачу на деякий час сенс всього, що робив до цього. Нi, я не буду зараз говорити, що втрачу барви життя, що буду в кров кулаки збивати і слухати смуток.
Буде ДУЖЕ хріново.
Я до цього готовий, хоц боюся.
Вся справа в тому, що ми вже на порозі завершення нашої чудової історії. Я б розписав тут для своєї пам'яті всі моменти: від кірки до кірки, одначе зараз мені не дають спокою інші думки.
Ось така реальність. Потрібно змиритися з тим, що більше я не відчую її, не відчую її взаємності, її уваги. І, що найважче, - це відсутність її допомоги.
Все, що сьогодні вона мені дає, відразу зникне разом з нею. Тепер хтось інший буде дивитися на неї з захопленням і дякувати небеса. Вона буде з ним, а це найсильніші думки для мене, які тягнуть мене в ту трясовину, де буваємо часто все від нерозділеності почуттів. Я не можу дозволити собі думати про це.
Але це станеться.Я завше знав, що вона піде. Точніше, я знав, що у нас з нею все тимчасово, і все це лише гра. Може бути і не піде від мене, але зі мною вона вже не буде точно. Я не буду вважати її своєю, хоч і сьогодні вона не моя. З чого я це взяв...
Коли вона мене кине, я згадаю те, як все починалося. І мені стане прикро за все це. Захочеться нагадати їй, сказати: "Эй! Ну как же это можно взять и разрушить такую историю?". Адже це ж наше.. Ти тільки згадай, тільки подумай... Хіба не шкода тобі?
...Я буду дуже сумувати за тобою. Я буду дуже сумувати! І я знаю, да, я про себе знаю, що я не забуду тебе. Ти тільки дай мені знати, якщо раптом захочеш побути зі мною поговорити.
Прошу тебя, не холодей.
Не холодей ко мне еще немного...
...Я буду дуже сумувати за тобою. Я буду дуже сумувати! І я знаю, да, я про себе знаю, що я не забуду тебе. Ти тільки дай мені знати, якщо раптом захочеш побути зі мною поговорити.
Прошу тебя, не холодей.
Не холодей ко мне еще немного...
