Втомлений самотнім існуванням я продовжував нарікати на життя. Нічого в житті не змінюється, тому що всередині мене застій. Ненавидіти себе стало зручним і щоденною. Не вірю в зміни. Чи варто говорити про щось високе, коли сам є занепалим?