Сріблястий полуденьЗ неї вийшло два дужих ..
І попрямували до дому..
Нічний час, кликав до пригод.
А Олександра сама була пригодою..
Тому й не дивно, що азарт пригод, її любив..
І був за одно..
Провідний дзвінок пролунав на весь дім..
І незвані гості, не чекаючи запрошення ввійшли в коридор..
Світла там давно ,вже не було..
Тому чертихаючись на чому світ стоїть.
Вони навпомацки знайшли двері в кімнату..
Вдома не було нікого, окрім Олександри.
Яка зачувши запах небезпеки була тільки рада..
Познайомитися зі своїми новими знайомими.
І дізнатись справжню причину їх приходу.
- Ти де, відкривай Сашка.
-Тут , заходьте сюди вглиб.
-Дивись там, бо ми знаєм , шо ти з фокусами, якшо шо можем і не пожаліти.
-Хлопці, як Ви могли про мене таке подумати, здається ще й ні разу й не розмовляли, а вже таке враження про мене склалося.
-Тебе знає той, кого знаємо ми і від нього і чули, так шо збирайся, поїдеш з нами, є розмова.
- Ой Ви знаєте, в мене зараз одяг в дефіциті, а на дворі зима, холодно, мороз, сніг, я шо так піду.?
-Яка там різниця, який в тебе одяг, тебе не на сватання везуть, шо є бери і виходимо.
-То ж якось і не зручно, так не важно вбраній їхати, може там люди поважні при галстуках , а я в ошмотках прийду, а ше було б знаєте добре , якби Ви мені розказали, яка кольорова гамма буде в тих, хто буде там присутній на балу, шоб я якось і собі відповідно не вирізнялася, а то якось не дуже хочеться впадати в око комусь злісному.
-Слухай ти...ше одне слово і..
-......
-От і добре, взяла монатки в руки і в машину.
-............….
- Сидячи в авто, Олександра роздумовувала, куди її везуть. І чим вона зможе там пригодитись. І хто той, хто знає її, коли вона сама, майже нікого незнає, навіть себе.
-Що, мовчиш краса?
-А що, казати, я знаєте уже говорила, говорила і сама інколи слухала, але потім мені казали, шо то чепуха, тай я переставала говорити і навіть, якщо хотілось сказати, мовчала.
-Ти Сашка, хитра .
-Я знаю, це вже не раз повторювали і інші.
-Но а шо зостається робити, коли все занадто просто буває, а коли напридумуєш собі гору складнощів, то потім так перегрузишся, шо сама туди і падаєш.
-За тебе вже давно не було ніде чути, от нам і доручили навідатися, чого ти затихла то?
-Кому не було чути, я ні с ким близько, ніколи не сходжуся, хто за мене може то не чути, кому воно треба ,те чуття про мене.
-Не прибідняйся.
-Це ввійшло в звичку,так шо вибачайте, якщо не феєрія бачте.
-А чого так?.
-Того шо не було с ким гоу.
-А може самій?
-Я сама і пробувала, но в контакті цікавіше, там мені подобається розгортання з обох сторін, таке повільне, як от колись була бачила ,як розквітає нічна красуня, квітка така. Представляєте собі, для мене ,це була справжня чудасія, ось так перед моїми очима в сутінковий час, розпускається квітка і ти бачиш ,як рухається її одна пелюстка, випрощуючись, потім інша..отак дивишся і очам своїм не можеш повірити і думаєш чи це не фантазія твоя часом. Я Вам ,кажу, це для мене було ,таке відкриття, шо за все життя , ше ні з чим подібним мої очі ,ще не зустрічались..
