Ми.А ми десь там далеко, де завжди тихий час.
Вони обмінюються між собою.
Складаються й ідуть, куди хочуть.
А ми дивимося на їх варіанти і сміємося.
Но до пори до часу.
Потім ми здаємо позиції і тоді вони з задоволенням сміються на нами.
Як вони намагаються нас ламати.
Інколи ми виходимо.
Шоб перекинутися парою фраз, коли наскучить.
Слухати розмови , німих слів.
Вони люблять гратися в своїй німоті з нами, шоб ми не зазнавалися.І спускалися, спускалися до німоти .
Вони полюбляють дивитися, як ми не розуміємо їхньої розмови.
Но втішаються, коли ми її вчимо і нею говорити починаємо.
Їм тяжко буває, бо їх мова одноманітна і їм хочеться до нас, но вони незнають , як.
А нам до них, проходити уроки повільної, тягучої німоти.
А після уже веселитися в найменшій дрібниці.
Такій малесенькій, молекулярній , мікроскопічній.
Що це , свого роду стає відкриттям між нами.
