Уже не те разговоры по ночам
Уже не те люди рядом со мной
Я скучаю по прошлому, мам
Не хочу становиться другой
Этот город полон злости и фальши
Здесь нет радости, ни любви
Даже близкие стали предателями
Я покинуть хочу этот мир
Я хочу быть звездою на небе
Что б не знать не печали, не зла
Потому что я верю, что где-то
Я могу быть счастливой всегда.
А бува і інша запитала, а та відповіла.
Спліталися.
Кохалися.
І все розверталося.
Тоді зникли переслідування.
Сліпі за кимось наслідування.
Тоді сам світ , крізь тебе говорив.
І ти це знав, відчував і любив.
І зупинилося мисливство .
А місце нарешті знайшлося.
Закріпилося, ствердилося.
Зміцніло і завжди гріло.
Йшло , вело , туди куди хотіло.
Покидало набридле , коли дуже стискало.
Жило навіть, коли десь хмурніло.
А в собі темніло.
Воно, те знало, то знак собі саме й подавало.
Що досить, ти ж бачить, як голосить.
Але, ще хотіло почекати.
В темноті чужій і своїй погуляти.
Страждання ясніше відчувати.
А після тишина усіх.
І чекання, хто ж шо скаже може.
Чи хто ,кому допоможе.
Уповання, уступання.
Благання,плачі.
І забуті мрії в очах покинуті напризволяще твої.
Бо хтось, щось сказав не так, як мали надії.
Глухий сон.
І перегляд у ньому.
Смерть крадеться.
Щоб стати подругою твоєю.
Обійме і ти тоді пізнаєш.
Що насправді, робити маєш.
Из жизнью своею.