Прокинувшись вранці я народилась знову.
Солодко потягуючись, відчувала я нову силу для
нового дня. Сьогодні важливий день. Багато
турбот. Треба допомогти світу. Мої дії мають бути
точно скоординовані і направлені на ціль.
Лише один спалах, один швидкий момент і я вже у повітрі. Мабуть вам ніколи не збагнути того
відчуття. Вітер підхопив мене і поніс, подалі від
місця мого народження.
А от і моя ціль. О, яка ж вона прекрасна, кращої
й бути не може.
Нащастя я ніколи не задавалась такими дурними питаннями як 'чому?' і 'навіщо?'. Зміст мого життя
легкий як, сонячне проміння. Але моє життя таке
коротке. Декотрі називають його нікчемним,
коротким і пустим.
Сум. Охопив і тепер все не здавалось таким
гарним, чаруючим. Стоп.
Самозахист включає в себе затикання суму куди
подалі. Воно і правильно. Працювати,
працювати.
Не всім так пощастило як мені. Моя праця
солодка, розважлива. А після неї я теж перевтілюсь. Зміню своє послання світові.
***
Ні, тільки не це! Не марнуйте моє життя! Я ж для
вас це роблю! Для тебе, маленький хлопчику!
Нащо, нащо це скло?! Я ж помру! Ти знищиш
мене і я ніколи не відчую потяг вітру знову! Що ж, все одно вже заходить сонце. Прощавайте.
***
Наступного ранку підійшовши до маленької
скляної банки маленький хлопчик побачив там
маленького, гарного але вже померлого
метелика.