Ця дівчина ніколи
не покине мою грішну пам'ять. Руда, із голубими очима, тонкими зап’ястями та
виразними бровами. Поки вона курила її пальці видавали тремтячу нервовість. Чи
розумієте ви про що я? ні?
Чи вірите ви у
кохання з першого погляду? Ні? Ну і правильно, бо то було не воно. То була лиш
буденна зацікавленість хоч кимось симпатичним.
Ви живете у
місті? Якщо так, то ви зрозумієте, що у мене не було жодного шансу. Занадто
самозакохані у наш час дівчата.
Але ж я цього не
розумів, і навіть якщо мене перенести зараз туди, на перехрестя центрових
вулиць мого міста, припаркувати поруч те ж саме таксі із ти ж самими номерами,
я забуду що не маю жодного шансу прости сучасності.
Мої дії? Я пішов
до неї. Підійшов. Подивився. Вона подивилась. Я спитав. Вона дала цигарку. Я
запалив. Розвернувся. Пішов. Все. Є тільки одне велике АЛЕ. Я пройшов 5 кроків
і роззирнувся. Вона все так само дивилась в нікуди із знедоленим виразом
обличчя і палила. АЛЕ…
Крок вперед. Машина.
Гудок.
Її збила машина.
Останнім що вона робила був погляд на мене та ніби крик відчаю безкольоровими
губами.
Крик. Біг. Серце.
Кров. Мертва. 101. Пояснення. Довго. Час. Приїхали. Мертва. Чорний. Мішок. І.
Вона. В. Ньому.
От так я став
свідком того, що моя пам'ять закарбовує найдивніше назавжди.
Але знаєте що
дивно? Вона мені ніколи не снилась.