Чомусь сьогодні захотілося писати своєю, рідною українською.

   Сьогодні ввечері о мене приходили привиди минулого. І якось так по-своєму гірко стало. Через щось жалкую, а через щось радію. 

   Сиділа та бідкалась: "Боже, як добре шо то минуло....Яка дурна-мала була.Геть пентра не мала чи що!?"

А були такі потішні моменти....І люди приємні траплялись, жалкую що з ними зв*язок розірвався, чи то пак я сама його розірвала.

Йду така вулицею, а на зустріч купка знайомих...і не вітається ніхто...Якось сумно так стає, колись би навіть не подумала що так може буть. 

Або підходить хтось знайомий, а я стою з хлопаком своїм, а люди з ним привітаються і йдуть ...Відчуваю себе, так ніби мене не існує.І сумно,все сумно...

Люди завжди зникають, завжди йдуть...чи то може я їх відштовхую...