Цю весну я люблю якось по-особливому… Не дивлячись на увесь той дурдом, що коїться навколо, на втому, що я відчуваю кожного вечора від купи роботи, на той смуток і жаль, що все частіше закрадається до мого серця…Я люблю цю весну.

Мені подобається вийти ввечері в парк і у самоті блукати алеями. Вдихати свіже повітря, сповнене ароматами бузку і черемхи. Заплющувати очі й згадувати… Дитинство, першу закоханість, народження сина… І тебе. Того, хто так і залишився неосяжним для мене, але хто назавжди залишиться в моєму серці. 

Мені хочеться хоча б на добу побути на самоті. Просто мовчати й набиратися сили. Щоб не турбував телефон, щоб не потрібно було писати мільйон статей або кудись бігти щось знімати… Просто одна. З келихом вина. Та зі своїми думками.

Але я люблю цю весну, бо вона сповнена мріями. Мріями про щось тепле й щире. Про щось, що буде гріти душу. Від чого не буде боліти серце. Що дасть сили рухатися вперед. Що дозволить мені знову повірити в диво та відчути себе щасливою людиною. Кожною клітиною, кожною думкою, кожним вдихом…