Я не розумію тих людей, які віддавали себе цілком комусь,
казали купу гарних слів, солодкі обіцянки, а згодом все одно розходились. Куди
дівся весь романтизм відносин? Вірність, собі включно.

Зачасту дорослість називають пусті розчарування й
сприйняття, ніби так й має бути, основуючись більше на похуїзмі, чим на мріях й
сподіваннях на краще.

Я не хочу мати нічого спільного з таким коханням, з
такими відносинами й посмішками до людей й від них. Я не хочу бути частиною
цього, я хочу закохатись раз і назавжди, не експеремент, не намагання
допомогти, а закохатись. Божевільно, гаряче й вільно наполягати на взаємності
без ніякої сором"язливості й сумнівів. 

Не хочу черствіти.

І ні - це не життя таке, це ви таким його робите,
реальність. Й коли це говорять, то зачасту мають на увазі, лише негативне
"це реальність юначе", що далеко від мрій.

Так, чорт ж забирай, хто тобі заважав бути щасливим? Хто
тобі заважав бути вірним своїм ідеалам, але ти не довго можеш витримати,
посилаючись на інших.

Чи можливо все ж втриматись на своїй, простеленій собою й
долею дорозі?

Чи зможеш кохати й далі, дізнаючись про зраду?

Чи зможеш поцілувати батьків, коли вони ще не відійшли
від будуну й кажучи, що жаліють про твоє народження?

Вибороти, перевернути усе в собі й навколо, аби
дотриматись свого.

А хто сказав, що буде легко? Але не було б тяжко, ми не
змогли б боротись й не мали цей солодких смак й насолодженням життям, серед
безліченною люті тьми.

Ти дихаєш, а значить в тебе ще є шанс на зміни й вийти на
двір додолу, змінивши усе раз й назавжди, як ти цього бажаєш. Не без сумнівів, не без глупостей й дуростей. Але при цьому ми маємо
власне життя не для пустощів, але якщо ми не будем відверті з собою, ми не маєм
права взагалі отак от пусто витрачати час й жити, але при цьому так бажаєм
знайти щось більше у діях, музах, думках, коли такий безлад твориться поміж
рядків.. і поміж нами.