передумала писати.. потім

цінуйте кожну мить,ловіть її, насолоджутесь, хвилюйтесь та р=адійте, ібо воно того варте...  в єдну хвилину все є, в іншу пустота.. й порожнеча у всіх значеннях цього слова. печалька, коли всі болячки - хронічки збираються разом й не дають навіть рухатись, не те що вільно думати та щось казати... знову усвідомлюю, що багато моментів вилітає з пам*яті, а запеченими на знімках вони не залишились... але які ж яскраві образи у ті моменти, коли, здавалось,є можливість відпустити все, і радість, і сміх, і життя.. а болі як такої не існує, тому і нема з такого що відпускати, адже є біль фізичний - тоді вже болить серце, опорно-рухова система вже не є рухома, а голова не мислить, не генерує ідеє, а лиш потоком відбиває те, що раніш було приховане вагомішими обставинами... охох.. не в тому була суть цього посту, але я й насправді ще пару хвилин тому бачила яскраві спалахи уві сні .. таке ж буває рідко, та на все свій час, усе є урок - тільки б зрозуміти для чого?!!)

охох... зараз вже проснусь..  це той стан, коли маєш ставить крапку та ненароком стирається весь текст.. писала про те, що на все свій час, і не втому розумінні, що до чогось треба дорости, а щось пережити, а якраз універсальна відповідність мрії- їх трансформація у цілі, цілі - їх реалізація, планування + діяльність - самореалізація в цілому, і тут варто було б зазначити, що треба брати відповідальність за реалізацію думок та свідомий вибір їх, і не треба обмежуватись долею, адже людина сама створює рамки - лише її вибір змінити щось при невідповідності бажань та дійсності чи обмежитись неможливістю. але то таке, важливіш ще вірить інтуїції, ібо коли є передчуття, яке б воно не було, в будь якому випадку воно і потягне за собою, так чом цим не скористатись, або хоча б змінити сю реальність, щось додать для зовсім іншого твердження.. так-с.. потім допишу про світи ібо зараз зовсім інший запаморочливий стан... споки-доки....

1.Никогда и ничего не просите! Никогда и ничего, и в особенности у тех, кто сильнее вас. Сами предложат и сами все дадут!

2.Оскорбление является обычной наградой за хорошую работу.

3.— Знаю, — ответил мастер, — моим соседом в сумасшедшем доме был этот мальчик, Иван Бездомный. Он рассказал мне о вас.
— Как же, как же, — отозвался Воланд, — я имел удовольствие встретиться с этим молодым человеком на Патриарших прудах. Он едва самого меня не свел с ума, доказывая мне, что меня нету!

напишу єдну зараз історі...ю . річ у тім, що в такому настрої, точніш його відсутності, пишеться легше... малювать просто нема чим, а на вулиць не вийде.. у кімнаті тут бути важко .. занадто багацько світла та сміху.. я їх боюсь.. 

Зачем ждать? Просто сделай это!

Главный вопрос в том, способны ли вы от всей
души сказать «да» своему приключению.

Джозеф Кэмпбелл

Мой отец говорил мне, что у Бога наверняка
есть причина сделать меня таким, как сейчас. Я начинаю в это верить.

Я был из тех детей, которым все всегда
удается. Я вырос в Лагуна-Бич, штат Калифорния, и любил серфинг и другие виды
спорта. Но в то время когда большинство моих сверстников думали только о
телевизоре и пляже, я начал задумываться о том, как стать более независимым,
увидеть страну, и о планах на будущее.

Работать я начал в возрасте десяти лет. Когда
мне исполнилось пятнадцать, после уроков я ходил на одну из своих трех работ и
заработал достаточно денег, чтобы купить 

сподіваюсь щиро, що вчора була вже крапка).

...воно тривожить мене щомиті, воно не дає мені нормально спати, а опісля сну відчуваю себе вбитою(хоча в такому стані навіть апатія - позитивна хурма), воно шепоче залишся, але не тримає... ...от. ..а якщо сказать що це і є оте життя ? ... напевно треба чим скоріш вивчать психосоматику, бо ще єдна - дві таких приключки, ненаю.. хм..  

не хочу таких же вихідних, хоча ще і неділя попереду... все начебто чудово, але як його написати, досвід важливий завжди, завжди є вихід, завжди є можливість банально піти, але я втомилася виходить з гри за крок до поразки -  тобто у грі *моє життя* - це не поразка, та якось некомфортно. . і ще мене бісить моє невизначене ставлення до паління і алкоголю. з першим легше - самій категорично ні, але коли поряд курять - то двояко, адже тютюновий дим подобається, але мене ж зразу дурманить і я стаю або занадто агресивна(в принципі як завжди), або байдуже.. й нажахливіше те, що апатія пробирає все.. зникають навіть думки про життя - йде стрічка типу *все ілюзія, ми існуємо, та й це не грає жодної ролі.. і от виходу нема токо з гробу, а тут якось - ну і що з того?! - не хочу такого... а от за алкоголь, вживаю рідко та й *не мітко*, та й дія алкоголю на організм не є позитивна, отож вживаю лиш коли у друзів є пиво/слабоалкоголка, а страшенно хочеться хоча б ковток води, і тут моє жмотство ..жах.. і ще вживаю коли велика нудьга у компаніїї, хочеться намішать чогось , навіть різні вина з коньяком, якщо на столі більш нічого не буде, але без горілки.. і так вистачає етилового спирту у всій цій *******, як кажуть нахлинуло.. ех.. життя продовжується, хоч нічого особливого особисто в мене не трапилося, та все ж.. якось жаль друзів, а блоги вести виявляється файно.. зайва рефлексія ніколи не бува зайвою)) 

Майдан - це одна із форм пришвидшеного скерування масами людей, оскільки стаючи частиною натовпу, ми втрачаємо своє я, та й обличчя тих, хто керує насправді майданом невідомі. В Україну ось втручалась не лише Росія, але зараз дії сусідки дещо не відповідають реальності, оскільки такий сценарій має трагічний фінал для неї самої. Незважаючи на закони психології натовпу, українці все ж розуміють і складність ситуації,  і неможливість інших варіантів, адже як би там не підбирали нам політиків - межа є всьому. Зрозуміло, що за наступну годину нічого невідомо простим смертним українцям, та навіть проросійським українцям хочеться хоча б мирного життя. Так, Росія за всю нашу історію постійно насаджувала своє *імперістичне его*, але це не настільки дієво, щоб ми просто так перейшли під російські прапори.  У мене теж є родичі в Росії, але у нас різні країни, різні! Героям вічна пам*ять, а нам терпіння й мужності. Соборності не треба бажать, оскільки вона в нас є, і не треба слухать одиничні голоси із Криму/Харкова/... !  Слава Україні!!!