Чи зможеш ти побачити мене серед рядків прочитаних мною книг? Чи зможеш ти почути мене серед тисячі раз прослуханих мною мелодій? Чи зможеш ти вгледіти мене в такій далекоблизкій Луні? Чи зможеш ти мене впізнати серед тисячі пи одному лише запаху? Чи зможеш так несподівано відірватись від землі щоб хоч трішки побути в вишині зі мною? Чи зможеш ти мені нагадати музику мого серця, коли сумую? Чи зможеш ти позвати мене по імені та так щоб я почула одними струнами душі? Чи зможеш ти бути тим вітром що нагадую про всі мої заповітні та нікому не відомі мрії?
Але ж насамперед питання в тому чи захочеш ти... 
Зробити тисячу кроків відразу...
На мить...
Побути в вишині...
Де бушує свіжий терпкий вітер...
Де сонце лише погладжує таким ніжним теплом...
Де все таке справжнє, що навіть не сполихнеш своїми сумнівами и такими крикливими не причесаними думками..
Де серце так ніжно солодко чутливо співає, що аж замираєш сам...
Де ти дома...
Де ти завжди не сам..
Хоч на мить..
Відірвись від землі..
Я завжди там..