коли-небудь я правда скажу тобі все, що зараз лоскоче у мене всередині. обьясню з усіма подробицями як по тобі скучала і з якими силами стримувала себе в цьому дурному прагненні до тебе. напевно мені легше стає... я ж знаю, що ти не буваєш ТУТ. і це мене радує, це не дасть тобі зайвого приводу побачити в моїх очах або почути в моїх словах щось любляче. я про любов мовчу. а вона про тебе ні. я ж не кидаюся такими словами, як ти любиш. або тебе змушують? ти завжди маєш право вибору в такому випадку. і що ж ти кажеш їм? люблю?. скільки їх нашому місті? .. втім. це не так вже й важливо..  час не лікує. лікує щирий сміх. надійні плечі і музика. ось що лікує насправді. принаймні мене. тут і правда легше писати. даа__спасибі клавіатурі за звук клавіш, які пишуть про тебе. і я знаю, що я не самотня..!