ось уже кілька днів у нас дме сильних та холодний вітер. ніби нічого такого та мене потянуло на думки..

йдеш отак по вулиці, а вітер ніби зупинити хоче відштовхує тебе, б'є по обличю.. а ти йдеш бо кудись там потрібно, примруживши очі вперто сунеш вперед аби тільки дібратись до своєї цілі.. не бачиш нікого навколо, і не дуже бажаєш бачити бо вже злий на всіх і все бо тобі бачите холодно, важко йти назустріч цьому чортовому вітру в якому вже й сніжинки пролітають. йдеш та задумуєшся- а може повернутись в свою теплу домівку? там спокійно і лише свист за вікном нагадуватиме про те що назовні.. та ти прямуєш далі. і ось в якусь мить вітер стихає й ніби просячи в тебе вибачення легенько торкається твого обличчя приємним і навіть теплим подихом... це як дотик руки коханої людини яка тебе образила.. і від оцього дотику змінюється все- твій настрій невпинно йде в гору, на губах починає грати легка посмішка, і навіть коли вітер знову починає несамовито битись об тебе ти не засмучуєшся.. бо в тебе є секрет який назавжди залишиться з тобою- мовчазна розмова між тобою та вітром, в якій він зміг стільки тобі розповісти.. про Час що плине навколо нас з образою за нашу неувагу, сповільнюючи рух тільки тоді коли ми приділяєм всього себе йому починаючи лічити кожну мить.. про Мрію яка сидить поруч із нами, та яку ми чекаємо,але нам не хочеться піти їй на зустріч, ми краще посидьмо напроти монітору з думкою що вона ось-ось буде.. не здогадуємось що від нас потрібен лише маленьий крок.....   також розповідав і про Сум, що є братом -близнюком Щастя, про те що вони завжди приходять разом і ми чомусь частіше обираєм когось одного не розуміючи що одне без одного їм важко.. останню частину його розповіді, в якій йшлося про Кохання, я залишу лише собі тому, що то була моя історія...   можливо якщо ви послухаєте то почуєте свою? свою історію, в якій два брати близнюки в компанії мудрого часу будуть йти на чай до мрії...