Поезія

НУ як обожнюю: коли говорю як хочу, як лягло здавно, в моїх місцях, вдома і як самому звиклося

Коли кажеш як кажеться - здається, слова самі пливуть, просяться.

Вимова по прихоті і по-звичному наче несе спокій, заспокоює, не хвтилює

Ні на право, ні на ліво Я ними не кидаюся.

Ще з 7-го класу став розуміти міру, чистити свою мову, старатися.

Аби-чим займалася голова,  в думках - аби гудіння думок було монотонним.

Тож, в свій час вони зв'являються і ллються, заспокоюючи і ставлячи все на місця

Інша справа - вміння висловлювати думки вголос, особливо щось несподіване чи таке, що може бути прийняте в штики, або мені так кажеться. Тут і тремтиш, і ціпенієш, і серце калатає і тремтиш - через хвилювання, і погода також наче відіграє важливу роль, а вона відіграє.

Та коли приходить час говорити важливості в хід йдуть рідні та звичні собі слова.

Як самий кращий засіб - щоби тримати себе в нормі глузду, ясності, серйозності.

А от коли починаєш бесідувати про різні серйозності, заумності чи загальності: часто вживаєш, бува, слова-вставки, які одразу роюлять твій образ ученим, научним.

Поки писав цю замітку, не прийшлося нічого такого вжити, сказати. На все свій час, місце і потреба.

Ваш Шеврон

Дивлюся Гобліна: "Кольца власти. Краткая историческая справка"