Для початку, я в ідею назви я впихнув ледь чутну співзвучність назви не одного фільму "Ніч Живих Мертвеців", обігравши слова на манер нового року...
вийшло - як вийшло, не бідкаюся
Сподіваюся - буде кумедно
Шум в відео, означає - бачити очима нежиті.
Музику, ефекти не накладав - бо не маю програми для цього, хочу свою, а не хухуету з семплів.
та і не вмію поки.
воно не варте моїх сил та очей
,
А я всього-лише вийшов за огород, заглядати в сусідські вікна (типово сільська хата, колишня мазанка - зановообкладена цеглою). І це було моїм всім, справою - яку я хотів зробити. Було цікаво і таємничо. "А раптом засічуть?!".
І хоча нічого такого в вікні не було - але сама ситуація - була здорово цікавою. А воно ж вже вереснева тепла ніч, смеркається - напівтемно.
...я заходжу в кухню, бачу це все, ніяковію. Чую версію - що можливо мене викрали цигани. Ну, мене побачили, спитали де був: - гуляв, гуляв на огороді (вже його зібрали: як понімаю тепер). І все.
Це мені було близько... нафіг. Я не по своїм рокам рахую ті моменти, а по календарним. Це було десь в 1997-му, +/- (1-2 клас,+/-)
Спал Меньше осенью
…вона йшла в 7:47. Я встигав сісти на неї і смирно-мирно дістатися кінця.
Працевлаштування і Місяць роботи коштувало мені здоров’я: фізичного, психічного, емоційного.
Документи на оформлення я збирав всякі специфічні і мамка здорово почесала мені нерви і мізки (по телефону).
Щоби передати їх мені, аж на Суми, треба було комусь йти на шлях, через гори та рівнини, на певну годину – щоби впихнути маршрутчику «пакет» + 20-15 грн. за послугу. Так було 3 рази, через недалекість молоденького директора магазину. Уявіть страсті переговорів, мої-матері, по телефону через Оте Чукче…
Заробив простуду-шмарклі.
Медкомісію, для мед книжки, Я надумав проходити в 4-ій поліклініці, точніше – її лабораторній, на Холодногірські 33 в Сумах.
Я вже проходи її за казенні гроші від школи, в бувалі часи. Все було топчик та швидко.
Тепер, проходив медкомісію по-обичному, за свої. Коштувала 184. грн.
Стафілокок. Золотистий Стафілокок [взагалі...
Я дуже любив ОРТ. Впринципі, всі любили ОРТ.
А до і протягом, коли ОРТ був святим та сакральним для всього щойно-пострадянського простору, в нас, в Україні, в моєму селі конкретно – іще існував УТ-1, а з 1996-го – 1+1.
Іноді, в часи які я мало і слабо пам’ятаю – вмикалося Роменське Телебачення. Як не дивно… Потім розкажу.
ОРТ я дуже любив. Більше ОРТ я любив лише УТ-1, там була своя неймовірна специфіка. Особливо бажаними, для всієї нашої сім’ї були вихідні, починаючи з вечору п’ятниці, іноді і по неурочним дням. Тоді всі дуже особливо по-святковому хвилювалися.
Наша унікальна, рідко повторювана в своїй моделі антена, залишилася для мене такою і досі, чимось нагадувала Ластівку. І я не про птичку – а про ту, ненависну «Ластівку» з уроків фізкультури. Хоча, самі ластівки – дуже обожнювали цю антену, бо на ній міг вміститися весь район. Будучи малим – я повсюди шукав візуальну модель такої же антени як у Нас, але зустрів за декілька років, від сили – 3-5 шт..
Вихідні чекали не через вихідні – а через ФІЛЬМИ. Скільки же годноти тоді крутили!.. Навіть «Коломбо» вставляв, вже не кажучи про рядові («рядові» перекреслити) передові серіали для старших і не дуже дітей і не дітей!
раздался ЗВОНОК
- Всё, мужики, обед окончился, идём в цеха!..
Алексей Николаевич, будет минутка?
- ?
- Оттойдём пока в стороночку, в кабинет зовут... Директор...
После обычного втиралого директора о построе рабочей жизни и том, что он всех понимает:
- Слышь, Никодимыч!. - (А.Николаевич)
- Николаевич!
- А?.. А! прости, забыл... всех ведь не перепомнишь... - ("Никодимыч" внезапно затаил дихание, когда услышал это "всех...ведь не запомнишь, приник), - Я к тебе дело имею!
Цехмейстер гордо выпрямился возле кресла Директора.
- Мы предлагаем тебе новую должность. А именно - завотделом брака!..
Не трудно догадаться, что ожидало "Никодимыча" от такого нехуёвого повышения. Его призначат на две ставки, с перевесом ответственности на вторую – завотделом брака. Позже, тихонько – сократят с первой должности – «слесаря 3-го разряда» и вроде бы ничего более. Но через две недели, прийдут перемены и менты.
Завод/цех опечатают, его, Алексея, будут приглашать до участка, сначала как свидетеля, понятого, как и каждого из его колег по цеху. А потом, в один разникудышний д...
(недописано, урывок) [вам на пробу]
Окна были слишком холодны. Но всё равно я прижалась к стеклу
окошка, лицом, окутана тёплым очень широким шарфом и исступлённо тыкала носом в
стекло, ощущая холодные прикосновение ветра за стеклопакетом
В последнее время меня бросает в крайности, крайности моих
решений… Часто хочется сорваться и уехать на вокзал, чтобы приехать… туда, где
почти-уверенна – меня ждут!..
(недописано, урывок)
Но… потом меня бросает в панический холодный пот, от только
что подуманного, гордость берёт меня в свои израненые руки и я застываю на
месте: никуда не собираясь, не о чём не заботясь, не на кого не рассчитывая.
Вот, так легче. И неважно, что все необходимые для себя вещи
– уже давно собраны, по крайней мере, я уже давно определилась, что я
действительно возьму, ну и немножко сомневаюсь в наряде: тот, в котором выхожу
на работу (а вдруг я себя застану врасплох, внезапно…) или всё-таки я успею
подготовиться как следовало бы.
Детство не может,вот так – взять и всплыть дохлой рыбой, воняя вокруги,
при этом: плыть по реке, двуногим теням зайчиком играть.
Дети – в нас,каждый раз оживают,
когда к отрочеству становимся мы ближе.
Покажи мне свои мечты!
Мне нужно их прощупать, обмыть, но перед тем, содрав
одежды – оставить их в твоём нагрудном кармане,
где нет места для сердца и любви: пока со мною ты
Я – твой друг.
Гляди! Ану не мечтай, глупец, с опорченым лицом,
сотри иллюзии и дуй смотреть на реку –
смотреть на реку до позна со мной!
И мне насрать, что твои родители будут ругать или
тормашитьтебя – что ты гуляешь до позна,
топча своими туфлями кочки
