Розкриваєш крила, розганяєшся із найвищої будівлі і всетаки злітєш.Відчуваєш себе вільним птахом, який мріє полетіти на місяць. Не бажаєш згадувати усе болото, яке під тобою.Не знаєш чи довго терпітимеш, адже небо не голубе, а сонце не яскраво жовте. Усе темне і пусте. Паніка огортає тебе і ти незнаєш де ти.У небі чи у глибокій прірві?
Боїшся летіти, але не бажаєш повертатись. Стискаєш зуби і мчиш далі,будь-куди.Від брехні, поглядів,розмов від усього,що звязує тебе із цим світом.Стук серця і таої очі роплющилис.
Ти чекатимеш ночі, щоб заснути, а можливо злетіти...