я повернувся, повернувся назад у місто.
Але усе змінилось. Те що здавалось повсякденним стало кидатись в очі.
Люди , яких я знав більше не має. Вони вже зовсім інші. І те що було колись немає ніякого значення, бо слова , як і більшість дій не мають значення, як і пошук реальності. Бо реальності також немає. Вона у всіх псевдо своя. Коли усі ще були малі, не було діла до реальності був лише спокій і битва зі злом за цукерку.
Змінилась та загальна реальність. Змінилось життя , принципи, поняття добра й зла, часу, кохання, сприймання, відчуття правильного.
Місто у наших душах постійно змінювалось для чогось у бродінні постійного змінення. Вічне скитання, в якому намагаєшся деколи зробити передишку, але воно тебе тяне уперед, а коли дивишся назад прірва минулого тим паче змушує до перебудов і через зціплення зубів терплячи йти.
Усе ніби має мету.
Поки ми у це віримо. Поки.. для нас це буде правдою. Немає гравітації, є прив"язання людей до Землі. Немає людей, як етнос - є окремі світи кожного. Кожний живий мертвець з кайданом на крилах й тягарем за спиною. Але як йти , вже можна самому вибрати.
Хоч щось можна вибрати, але твій вибір по суті нічого не вирішить. не зламає кайдани , щоб твоя рука нарешті дотянулась до неба у блакить.
Oдна із найбільших глупостей людей - це бажання й виконання того, чого занадто сильно прагнеш.
Адже коли ти відмовляєшся від цього відчуваєш полегшення. Іронія.
треба лише відмовитись від себе або від життя..
Щоб жити інколи тре відмовитись від крил..
але без крил, немає сенсу жити..
немає мети
й надії
ти частина мого світу, чи я твого?
при усьому ж наші світи мають вигляд такий, який надає більшість оточуючих. Ніби галактика. Але керувати нашими кайданами дано , нехай й частково нам. Можливо усе таки вдастся відчути розмах крил. Можливо й виходить, але наш жалюгідний зір й кругозір просто цього не помічає. Як багато не помічає. Очевидне. Як багато поза сценою, між строками. Але краще не бачити. Інакше життя перетвориться у суцільне пекло й вічного горіння крил. Не ангел, не демон.. Посередник увібравши обидві сторони. Увібравши рай й пекло у себе. Але від цього міста відлунює лише відчай, погаслі надії й дикі крики ..
це усе, що воно може мені дати..
це усе, що я можу дати їм.. себе.. Лише себе.. Цього замало..
Мого життя занадто мало..
