Пару днів республіки, пару днів поруч й відчуття з заливою щирості. Приголомшений відвертою простотою на фоні запальної музики, добро-божевільної публіки, велич"ю гір й яскравих променів сонця. Сила тяжіння швидко дала про себе знати, а червоний браслет залишився на згадку про невеличку таємницю. 

Випадковість не випадкова, а час відносно до простору - нікчемний, але при цьому та-а-а-а-ак швидкоплинний. Доля непередбачувана, я й не особливо в неї вірю, але я роблю свої ставки.

Адже початок вже схожий на кінець, коли відчуття пустоти вже стучить, а кроткість емоцій кидає кайдани трезвості, де ніц не можна вдіяти, де новий етап знову буде шматувати усе й нещадно. 

Фенікс відчуває, що настає час, для заключного етапу цілі, окремого світу, цього життя й закриття шлюзу у спільне майбутнє, де не буде спокою, але який такий нафантазовано-солодкий.