за останні 2 тижні все на стільки було не в тему, що просто не хотілось приходити додому, йти в унівєр чи взагалі спілкуватись з людьмидрузямисобою.

а вчора ми поїхали в київ на Брюссель і от коли стоїш з друзями під сценою, розумієш, що все, що тебе бісило, дратувало - залишилось далеко вдома!! це такий класс, коли те, що ти любиш, те що тобі допомагає - тобі співають вживу улюблені виконавці! Бабкін любімінький красавчік чіпляв такі глибини душі, що я навіть не знала, що у мене є такі емоції, Вокарчук дивував танцями живота і якоюсь румбою)

а ще ми бігали по вокзалах і шукали свій пїзд, я говорила з незнайомими мені людьми, ми купили квитки на the kooks, Настя мені подарувала шторку з поїзда і геніальна фраза: - я не поїду додому на сірій ладі кіліні, мені і так сірого в жизні хватає!

Щасливим бути легко.