Ідеш собі в діловому костюмі по вулиці, кругом сіро, осінній ранок, люди недоспані, а ти вже потихеньку топчеш кукурудзяні ролли в сухом’ятку, нюхаєш запах пожежі, слухаєш гавкотню вуличних песиків, ворон: і більше нічого не треба.
Шлангуєш, відриваєшся, дивишся на кого-хочеш, роздивляєшся – що цікаво; навіть транспорт не заважає, все наче якийсь сполошний гул: воно і не дивно, ти ж пішов через базарний перехід;
зупинився, витягнув ролл, поки чистими руками, подився в його дірочку на вулицю – як той нумізмат через лупу на копійку, примружився, вставив кільце типу пенсне: - Не то! - В цей час ти усміхнув декілька людей навколо, перелякав пере?купку, а одна дитина стала ковирятися в заборі і зразу в носі;
з’їв кільце і з хитрістю зирнув у вікно на 3 поверсі: там твоя робота.
Ти дойшов, прийшов – і навіть чіпсо-роли з’їдені Тут уже нада просинаться!
Хоча, якби не забути своє нове пальто, залишене на стільці робочого місця та упаковку з біхеровкою, забрати – вийти і лиш тоді вже й прокидатися.
2016-08-22
