Замовчані, брехливо тихі 
Ми ідемо. Уявним шляхом 
До мети. Куди? Очі сухі 
В душі ж впадемо. І прахом 
Вистелимо шлях собі. 

Чи варто нитки долі рвати, 
Чи варто проти вітру йти? 
Чи варто стопи до крові збивати, 
Чи варто по вогню пройти? 

Де та війна, що ми ведемо? 
Проти усіх. А лиш себе, 
Ми краще тихо обійдемо - 
Програємо ж. Не омине. 

Легше забути, ніж згадати, 
Зробити вигляд що нема. 
Хіба не правильно вдавати, 
Що все гаразд, що не зима? 

І тишина – це поле бою. 
Лиш «я» та інше «я». Ми сперечаємось 
З собою. Ось де насправді 
Йде війна. Хтось зможе виграти, 
У себе. А ми лякаємось. Авжеж. 
Який же бік обрати треба, 
Щоби позбутись власних меж?