ми прийшли сюди поховати кохання.
чорна сукня скорботи, вуаль заперечень...
чорна кава слів, вишкрібаючих пам'ять
сигаретний дим, неначе жаль недоречний.

ми дивились у вічі - вона зітхала,
доріканнями ранили - сотні істерик.
і здавалось мені надзвичайно мало
зневіряти в байдужості власні химери.

нам безвихідь - в кавовій гущі прикмета...
кожен мружив очі - ховалися погляди.
і хотілось життєву сторінку стерти,
не приходить туди, де вмирають спогади.

так холонули руки - дотик кохання,
завмирала цяткою синя квітка вени...
ми кидали їй троянди слів на пам'ять
і вертались, спустошені, в світ цей окремо...