Твоє фото... Записки... Букети...
Приглядаюсь в обличчя несміло,
Намагаюсь у нім розпізнати,
Що за біль ти у серці носила.

Що за біль, чи любов нероздільну,
Чи яку невиправну утрату,
Чи самотність, що так безнадійно
В собі стерти хотіла, зламати.

Чорні очі наповнені сумом -
Чом печалі ніхто не помітив?
Що тепер? Лише фото в альбомах...
Та щоденно нові усе квіти...

Чом ніхто не відлинув від справ своїх
Й не заглянув в заплакані очі,
Й не побачив як заполоняють їх
Думки чорні, холодні, пророчі?

Ти в байдужих ходила тих колах.
Божевілля підходило ближче:
Безнадійність, безвихідь і втома -
Ти стрибнула під поїзд... Навіщо?!!