Чекала на дзвінок, та знову північ,
А телефон мовчить, як та падлота не жива,
Твої слова, що "не байдужа" в думці линуть,
Такі яскраві і пусті твої слова..

О так, красиво говорить - це твоя сила!
Скільком ти так красиво говорив?
Скількох ти зваблював спокійно і сміливо?
Котра я в списку надфальшивих почуттів?

Й пробач за сльози, цю останню щирість,
Цю недоречність у твоїй веселій грі,
Я так наївно почала в кохання вірить,
Ти цю ілюзію словами розігрів.

В думках лиш ти, а поряд - зовсім інший..
Про що мовчу - віршем лягає на папір..
Твій голос рідний я не хочу чути більше:
Від нього відлік волі - до нулів..