Вона відкидала реальність за стіни бажань
і бігла, і падала, знов розбивала коліна.
І присмак прощань на губах, і промовлене “Жан”…
Та Йоган (чи ні?) вже думками під небом Берліна.
І світ божеволів, уперто прискорював темп,
змалів і завив у нічній невідомій судомі.
А серце танцює якийсь відчайдушний контемп
на честь незнайомця, який від’їжджає додому.
Туманом розвіявся дикий хвилинний порив –
вона, мов у трансі, очима відштовхує потяг,
який по-зміїному, в стилі осінніх вітрів
прямує в країну еротики, пива і готів.
З нічної кишені пощерблений місяць світив,
забризкала осінь дощем із холодних каштанів.
Але, виявляється, досить простого – піти,
аби повертатись щораз із піснями Rammstein’ів.
А місто дивилось очима сумних ліхтарів –
кирея із листу і сну огорнула, укрила…
Гучна обіцянка на мокрім нічнім вівтарі
ловити момент, у якому хоч тінь божевілля.
Божевілля рудої
| Комментариев: 1
- Показаны негативные комментарии. Показать только
- позитивные,
- нейтральные,
- все.
- Сортировать по рейтингу.
- Комментариев нет...
Новых комментариев: 0
