А зараз дійсно страшно покохати...
Кохання зараз зовсім не потрібне.
Ніхто не буде до стола чекати,
Ніхто не називає більше "рідна".
Холодним світлом очі заблищали,
Холодні руки теж тримають міцно.
Хіба цього ми все життя чекали?
І де поділось те кохання вічне?
У пристрасті зливаються до болю,
Не знаючи ні імені, нічого.
Це просто називають словом "воля",
Але хіба ми прагнули до цього?
Міста великі і подовші ночі,
Обійми сильні й пристрасті до ранку.
Та я цього, чомусь, зовсім не хочу.
Я хочу "рідна" чути на світанку...