Не знаю,чому довго  не роблю записів,та й чи потрібно воно мені в цілому..Єдине,над чим думаю,навіщо я собі вбиваю в голову думки..Адже як би я не програмувала себе,я не програмую його...бо не маю на це права,навіть якщо можу..Не можна підставити все,фальш рано чи пізно розвалиться і щось/когось поб*є

Напевно я буду зав*язувати із шановним некто,вистачить мені твітеру..Гади ж ви,заставляєте людей показувати,що є що..Так ,саме "що"..тай хто ви..Хочеться важкого металу,трави,відірватися від соціуму і пригнобити в собі ці вигадані почуття...Блювати певно хтось хотів на це

То довго ще лишилось,чи ні?

А я на небі сьогодні був!

Сьогодні я купила собі нове життя, та в ньому я можу або терпіти,або вмерти .Сьогодні ти подарував мені нову квітку, я її поливаю,вже третю годину ,щоб не зсохла!

Але ж очі кличуть!Хочуть тебе!

Ну як мені не йти далі?Як це - я не зуміла  зупинитись?

Дойшла висновку,що хочу щось змінити,і от : змінювати треба починати в ту саму секунду,коли вирішив.Я деградую, всупереч мому бажанню,але завдяки моїй неспроможності керувати своїми думками і діями,завдяки неспроможності брати під контроль свою лінь.Тому я постійно програю.Йду спати,із нетерпінням чекатиму свого "завтра",встану і змушуватиму себе,змушватиму,до останього стуку серця. Але мені зараз не спокійно,і я не засну ,бо знаю,що у моєму "завтра",мені може стати ще гірше,мов стоятиму у стіни,для розстрілу ,бо не зможу справитись із собою . Кого проситиму про допомогу? Та нікого,бо спершу треба двічі усвідомити .Але як же мені не хочеться втрачати час. І все ж життя,хоч як я не люблю про нього говорити,-це,вибачайте,херня.Воно нічого не варете .Саме по собі - нічого не варте. Візьми себе,візьми себе вруки.