..

ніколи не шукаєте виправдань людям:хто захоче - напише.кому треба - подзвонить.хто сумує - знайде.

так дивно поступово втрачати людей. щоденно, по міліметру, віддалятися від тих, без кого зовсім недавно не міг уявити собі життя. відчувати це неухильне охолодження з кожним пропущеним дзвінком або недомовленим словом. найсмішніше - запитаєш у людини «що сталося?», а у нього в очах щире здивування. «Як, щось трапилося? ми ж друзі ». а насправді дружби вже давно немає. ніяких більше таємниць і секретів, ніяких «пішли нап'ємося», ніяких дурних жартів і сміху до різі в животі. зникає головне - відчуття теплоти і довіри, впевненості, захищеності, бо я все ще наївно вірю в магічну формулу «удвох якось справимося». на звичайнісіньке пропозицію погуляти / поговорити / зайти в кафе / подивитися кіно він вже звично відмовляється, прикриваючись днем народження сестри або невідкладними покупками. а ти тільки мовчки дивишся йому вслід, відчуваючи, як ще один шматочок твого життя знявся з якорів і пішов у вільне плавання. плавання без повернення.

Шукай того, який назве тебе красивою, а не сексуальною, який передзвонить, коли ти повішаєш трубку. Чекай того, який буде тримати тебе за руку перед своїми друзями, який буде постійно нагадувати як йому повезло з тобою. Шукай того, який повернеться до своїх друзів і скаже: Це вона!!! Шукай такого хлопця, який на твоє питання: "Чому?" Буде відповідати: "Тому що, я так сказав!". Який не буде ставити тебе перед вибором: "Або він або я", а візьме за руку і поведе..

Як би боляче ви мені не зробили, знайте, що я завжди подам вам руку допомоги у важкий для вас момент, адже я не ви.

іноді у мене складається таке враження,
що людина знає про мої почуття до нього,
і спеціально знущається і робить боляче.

Я взагалі сором'язлива людина, але коли мені комфортно з людиною, я починаю витворяти всяку нісенітницю.