По шибах дощ. По ринвах краплі дзвонять. 
Мелодія сумна уяву підійма: 
Із півдня в'язнів у кайданах гонять 
І стремена підшпорюють коня. 

Мелодія дощу — чужого джазу, 
Ніби по дебрях десь дереться звір. 
Таке спадає в мислі не одразу, 
А як небавом бачиш їх мундир. 

Ми так закомплексовані добою: 
Залякані затлумленням образ. 
В очіканні, що хтось гукне: „До бою!.. 
Гекачепісти, Сталін дав наказ!.." 

І задзюрчить мелодія криваво. 
І зблисне гнів холонучих очей... 
Ми так прикуті до лещат знеслави, 
Зневірені розбурханням ночей.