Тиждень тому зі мною сталося дві ситуації. В той день Я мусив віднести свій модем на діагностику, але діло не в цьому.
 Насидівшись і розплатившись у Ring Wok Cafe, Я задумав скоротити дорогу додому. Вона простягалася через Північний ринок і автостанцію. Йду по довгій вулиці, заставленій різними-різними аптеками, і чую німецьку мову: стояло двоє, злегка округлих, німців біля аптеки й щось обговорювали. Все би нічого, але, оскільки недавно почав вивчати німецьку мову, мені стало дуже цікаво; сповільнив хід, необережно слідкував за їхньою жестикуляцією, мовою- і спалився, вони звернули на мене увагу, втупивши свої погляди у мене. Я з переляку ляпнув: "Can I help you, anyway?",- тоді вони розпливли усмішками, перейшли на ламану англійську й розповіли про ситуацію. За легендою, вони в Україну приїхали до своєї немічної бабусі, а самі вони є корінними українцями, батьки яких потрапили в Німеччину; української мови не знають достатньо, щоб зрозуміти бабусю, тому на мигаг дійшли розуміння, що їй болить живіт. В аптеці та сама ситуація- касир не може нічого зрозуміти. Я зголосився їй допомогти, граючи роль перекладача. Там вони купили "Еспумізам". Після цього ми посміялися й розійшлися, і , саме в останню мить, один кинув мені щось німецькою - чи це мат, чи це щось інше?
 Далі, вниз по дорозі, дуже сильно захотілося випити холодного. Я зупинився на автостанції з бутилкою мінералки в руці. Дивлюсь, а там  личинка-циган тримає курс на мене, випрошуючи по дорозі у людей гроші. Як тільки воно підійшло з простягнутою рукою:
 - Leave me alone, kid (облиш мене, малий),- з імітованою фрустрацію мовив Я.
- Євро, євро!- циганча не розгубилося, радше блискавка в очах з'явилося з ентузіазмом.
 Все, мене порвало на місці сміхом. Як-не-як, навіть цигани пристосувалися до нових умов.