Не падали з моїх очей ще сльози,
Коли язвили душу без ножа.
Я ж горда, і все витримати можу,
Собі казала, себе ж оманою звела.                              

Бо не тримаю злості, це ж негоже,
Людським презирством впала я до дна.
І ось сиджу сама посеред ночі,
У вірші виливаю всю журбу, і без вина.

І десь далеко, мов ясна зоря,
Мелодія звучала з чорно-білих клавіш.
То музика, якою я жила,
Й самотність з нею я не відчувала.

Мов ангел, що тримав мене в собі,
Як полум"я, яким моя душа палала.
Він не давав пролитися сльозі,
Тримав щодуху, тепло його я відчувала.

Під звуки тихого роялю,
В нього на руках я засинала.
В душі весь сум я приховала,
Бо ж сильна.. і про це я також знала.
_________
Слова : Ірина Омельковець