Я вчусь у школі і у мене вчителька з фізики дуже сильно травмувала ногу.Я дуже шкодувала ,що так сталось і не хотіла іншого вчителя бо вона була найкраща вчителька ,яку я знала за все своє не довге життя.Але на заміну їй прийшов чоловік років 30.Він приїхав з Києва до Львова бо у нього захворів батько і щоб підзаробити він прийшов працювати до нашої школи на один рік ,поки наша вчителька не вийде з лікарняного.Він на перший погляд мені здався не дуже досвідченим(м"яко кажучи).Але згодом я дізналась ,що він викладач з Києвсько університету та ще й доктор наук з фізики.Він також викладав закордоном.Він багато подорожував ,мав свої винаходи з фізики. Але його занесло аж сюди.Усі дівчата в моєму класі просто мліли від нього.Але мені він здавався простим ,він не відрізнявся від інших чоловіків ,які населяють нашу планету.Я сиділа на перші парті,оскільки він дивився лише на середину класу починаючи з 3 парти мене він ніколи не помічав.Принаймні мені так здавалось.

Кому б ми не довіряли нас все одно зрадять... Як би це сумно не звучало,але це правда.Якщо ж ви посмієте це заперечити ,я вам розповім одну історію.
З дитинства ми довіряємо майже всім людям.Спочатку ми довіряємо батькам,потім нашим друзям у школі,потім вчителям.Згодом наші "друзі" знаходять собі іншого друга, кращого ніж ти.Наші вчителі ненавидять  тебе,і не за щось,а просто так,тому що ти їм довірився.
Звісно є виключення ,але ці виключення стають дуже рідкісними .Лише одна з тисячі людей вам залишиться вірною.

Кожен наш день сповнений несподіванками.Несподіваними зустрічами,несподіваними ситуаціями,несподіваними вчинками.Ми не знаємо ,що буде завтра можливо ми знайдемо свою другу половинку ,можливо ми  її втратимо,можливо ми зустрінемо того кого давно не бачили. Усе можливо , навіть не можливе.Кожен наш день сповнений радощами і печаллю,кожен день ми щось втрачаємо і здобуваємо.Ми не знаємо ,який день для нас буде вирішальним,ми не знаємо ,а може цей день останній чи ні.За кожен день ми повинні дякувати , а не нарікати.Ми повинні навчитись  радіти життю ,радіти кожному дню,що нам з вами дали.Але ми цього не робимо ,ми нарікаємо на свою роботу ,яка вона жахлива і погана,ми бурчимо бо не виспались,ми з гнівом йдемо до школи ,ми не хочемо нічого робити. Це нас і вбиває..Ми шукаємо втіху в алкоголі,повіях,наркотиках.Ми забиваємо себе в інтернет лиш би не контактувати з навколишнім світом.А може нам варто ,просто, зрадіти ще одному ранку ,якого ми прокинулись?Нам потрібно навчитись жити..

Сьогодні ходила на шахи і нарешті туди прийшов мій друг ,якого я ціле літо не бачила.Це було для мене несподіванкою.Приємною несподіванкою.Я дуже сильно зраділа коли його побачила хотілось просто підбігли і обняти його.Я дуже за ним сумувала...
І ще він дуже змінився він виріс майже ростом з мене і голос змінився.Він якось змужнів і в цьому є свої плюси і мінуси.Плюси в тому ,що він став таким ,як я ,став дорослішим,але мінус в тому ,що він мені подобався тим колишнім ,маленького зросту хлопчик з трошки іще дитячим голосом.
Але можливо ці зміни і на краще ,можливо він сподобається мені таким ще більше.Хтозна ,хтозна...

P.S.Все тече,все змінюється..

Почалась школа і стала менше писати тут.1 ,що я хочу сказати - це те що я перейшла в новий клас.Спочатку було дивно ,але потім мені сподобалось.Там розумні хлопці та дівчата .Вони люблять вчитися.Мені там сподобався один хлопець ,але не думаю ,що я йому подобаюсь,адже в цьому класі є набагато кращі екземпляри.І ще я помітила,що на мене дивиться інший хлопець(скажімо Олег).я не впевнена чи це саме той погляд про ,який я думаю.Скоріше всього це просто погляд людини ,яка думає про мене не дуже добре бо так завжди.Думаєш,що ти подобаєшся тій людині ,а насправді це не так.Хоча ця людина подавала певні ознаки того ,що я йому подобаюсь. Ехххх шкода..
P.S.Дивна осінь.

Інколи я думаю ,що я дарма...Ой дарма ...Дарма я це зробила.Мені знову хочеться з ним спілкуватись.І мені здається...Надіюсь лише здається.Я хочу,щоб ми нормально ставились один до одного ,щоб ми спілкувались так....Так ,як раніше.Щоб переписувались вечорами,щоб разом йшли додому.Хочу ,щоб він дивився на мене так ,як колись,щоб дивився так ,що аж мурашки б по шкірі йшли.Звичайно я розумію,що так як раніше вже не буде,але я хочу ,щоб ми хоча б дружили.Хоча я вже напевно його не цікавлю, я вже пройдений етап для нього ,а він для мене лише на половину пройдений...Еххх ,як ж хочеться його обняти...
Але головне для мене пройти цю половину шляху і тоді все закінчиться.Хоча мені ця половина здається дуже довгою..Мені просто потрібен друг ,який мене вислухає і дасть пораду і тоді я пройду цю половину на раз, два.Але де ж ти друже?.Де?...

Ура я це зробила отримала 3 місце)це було важко але я це зробила.Я отримала першу свою медаль)Я дуже рада і тепер це для мене стимул рухатись далі)
Щоб зрозуміти всю суть цього блогу читайте мій блог"День 4"
https://nektome.blog/SokratS/blog/341014
Дякую всім хто підтримав)

Інколи просто хочеться кинутись з багатоповерхівки ,щоб просто всі забули про тебе ,щоб просто...Інколи хочеться побути на самоті ,але саме тоді усі твої фальшиві друзі хочу щось він тебе ,а ти просто хочеш закритись в кімнаті і ні про що не думати просто лежати і дивитися в стелю, і засинати під Вівальді.Хочеться інколи мати людину ,яка тебе підтримає в такі моменти...На жаль чи може на щастя я ще не знайшла таку людину.Але так хочеться її найти.

Завтра у мене турнір із шахів.Так хочеться перемогти і мати хоча б 3 місце.І ще там будуть гарантовані подарунки,Мені дуже цікаво які.І ще на цьому турнірі будуть приймати участь усі розрядники тому там буде людина , яку я хочу там побачити.Він мене спитав сьогодні чи я туди йду надіюсь це добрий знак.І ще там будуть нагороджувати окремо дівчат окремо хлопці і тому я надіюсь ,щоб там були слабкі дівчата бо,як я вже казала дуже хочу перемогти)Шкода звичайно там не буде мого друга ,але там буде дехто інший,який дуже мені там потрібен для того,щоб мене нервувати ,а коли я нервуюсь або злюсь чомусь у мене все виходить краще)