Ти така тонка..
Так тяжко туди подивитись..
Торкнутись..
Дозволь..
Шоб ти могла відродитись..
Я буду на знущання знову в котрий раз..
А ти з мене сміятись..
Ти не хочеш..
А я не підійду..
Ти йдеш за тим ,що я кажу?
То не чекай ..
Не клич..
І не тремти..
Якщо не хочеш..
Не роби..
Бо тоді тебе немає..
Був ..
Но ти ж бачиш,що це..
Так ні..
Одразу..
Все ніби ..
Тоже вже зло..
Бере і замітає..
Ти відпускаєш..
Саме тоді..
Коли так тримає..
Мене нема с тобою..
Тебе зі мною..
Ти мовчиш..
Лягаєш спати..
Все байдуже..
І я повинна те ,признати.

Одні лиш очі говорящі..
А рухи німі..
Чого ж ти так зі мною..
Піддаєшся..
Чого..
Якщо кажеш,що страху в тобі нема.
Ти спиш спокійно..
Так же ходиш..
Так мовчиш..
І нічим себе не тривожиш..
А всі друзі твої,все щось знають.
Но мовчать,як і ти..
Замурованими ходять..
Поважність того мовчання..
Дуже дорогоцінна..
Чи то ревнощі чи шось інакше..
Що саме,так тебе до мене тримає..
І нащо воно мене бере..
І зачіпає..