І ось на очі попадаються фрази,які западають черговий раз в душу, як і Аді Роговцевій.
Що Маяковський сказав:"Ми ціле життя,розгадуєм себе".Це не дослівно, але ж суть ясна. Хто ж я є, якщо порозмислити, думаю, що я є все , що я проживаю, навіть те, що пече і роз'їдає душу, воно теж має право розвинутись і проявитись крізь тебе, щоб ти зрозуміла для чого воно тобі насправді,на що воно вказує...

-Сливки  

Ось черговий раз , виходжу зі своїх внутрішніх блукань і зустрічаюсь поглядом з ідучи назустріч мені хлопцем. І на обличчі розповзається сама по собі посмішка, я всіма силами намагаюсь її зупинити, добре що хоч вона вирішила теє сотворити вже після ,як ми розминулися з ним..

Ми перепутались на своїх шляхах до нас..

Я чую.
Чую.
Но хочу більше.
Чути.

Це все від того,що я люблю бувати одна.
Але скільки я тобі ,це повторювала, ..
Ти взрив.
Якщо ти знов і знов можеш літати, то я часто падаю.
І там залишається ..
Одна.
Твої посмішки , мені незрозумілі.
Хоча , цим ти хочеш бути ближче.
А мені потрібен час.
Ти велична і тяжка.
Я ж якась занадто груба, занадто ніжна ..

Де ти зараз, я скучаю.

Таке різноманіття, а так було цікаво)

Послухай, як говорить тиша.
Чи ти зможеш, її почути.
Чи знову бігтемеш.
Подивимося, як тут ти викрутишся.
Твій стандартний хід,коли ти ховаєшся від тиші, я вже знаю.
А ось, коли навпаки, то фантастика і мало вірогідно.

Ми невміємо бути разом.
Коли хочу я, тобі не треба.
Коли ти, в мене думки про інше.
Пустота простягується і шириться.
Безодня.
Завжди відповідь майже є.
А ти десь.
Коли ж і я так.
Ти згасаєш, згасаєш на очах.
Якби ж і для тебе з'явилося небо .
У комусь.
У чомусь.
І стало, як тоді.
Коли світили вогні.
Якщо зі мною нема.
То ти можеш знайти те ,з чим буде тобі.