хочу себе особняк и домашнюю библиотеку. ах, мечты, мечты

Нашо с кимось говорити
Якшо тебе не чують
Та ше й в слова не вдається ввійти?
І ти собі думаєш
Може не можеш ввійти від того
Шо ці слова не будуть сприйняті
Може не пора
Того ти не можеш
Ні ввійти в них
І не можуть їх почути
Набридає казати
Те шо не сприймається
Нашо
Всеодно толку ноль
Шо в біс шо в ліс
Краще говоритиму як я це все бачу
Вчитимусь мовчати
І казати лиш тоді, коли
Мене на це штовхне дійсно
Це і буде першим кроком виразності в мені

А потім крізь мовчання і розмови , думки
Вривається музика
В яку ти входиш так само як і в слова
Но більше
Набагато більше
І в цю музику вплітаються чогось
Погляди хлопців
Які сидять в в цьому ж таки
..громадському транспорті
Недалеко від тебе
Ти намагаєшся втекти від їхнього голосу
Від того що блимають світлом від телефона в твій бік
Намагаєшся відвернутись від того
Шо тебе це зачіпає
І ти починаєш палати
І знову хочеться заховатись і від цих хлопців
І від своїх відчуттів
Но музика лиш зміцнює
Те шо відбувається між тобою і ними
І коли виходиш з транспорту
Гадаєш
Чи це розігралась так твоя уява
І це лиш ти це відчувала
Чи ті хлопці теж шось...

Чужі крики
Чужі слова
Хоча слова здається і рідні
Но то чого ж тоді я не в них
Шо це таке
Чого так
Но інколи в слова
Все ж вдається ввійти
Но це лиш тоді
Коли ..
Ой..
Даже вже й не згадаю
Коли саме таке вдається
Но тоді ти провалюєшся в них
І в той же час ведеш розмову з кимось ззовні
І думаєш одночасно
Шо той с ким ти говориш
Теж то відчуває
Но по його поверхності
Розумієш шо ні

Все це рухається аж в трьох напрямках
Думки
Відчуття
Розмова з людиною
І кожне хоче свого
Но те шо ближче
То цікавіше
І хочеться шоб все інше зникло
Людина з її розмовами
А залишилась тільки я
І це життя
Яке хоче говорити

Я жеж так шо мене нема в словах
Як жеж так
Шо вони від єдналися від мене
Для чого вони говорять
Якшо мене з ними нема
Для чого кричать ..
..якшо я не перебуваю в тому крику
Но люди того ж незнають
І постійно мене заспокоюють
Ну не кричи
Ну заспокойся
Не переживай
Все буде добре
Но вони незнають
Шо мені байдуже
До цих моїх криків
І слів
В плані
Того шо я не переживаю
Шо кричу
Мене там просто нема
Хоча інколи все ж цим криком і добираюсь до себе
Но частіше всі слова і крики
Які здаються людям
Моїм
Являються
Чогось мені чужими

Дивилась і любувалася
Як люди вміють вміло мовчати
А я ше ні
Я ше там
Де у мовчанні
Хочеться кричати
І так само не навчилася слова
Як треба казати
Таке враження
Шо вони живуть
Якимось окремим від мене
Своїм власним життям
І з своєю бескінечною історією
А я лиш дивлюсь шо вони там кажуть
Шо сплітають
Но ввійти в них рідко..коли можу
І тоді вже незнаю як же бути
Чи з ними в їх постійному русі де їм байдуже до мене
Чи може у мовчанні де є тиск і вічний неспокій
Куди піти
Серед цього всього
Де буде зовсім інакше
Затишшя
Спокій
Тепло
І рівновага

А ещё чтоб в ней стояла хорошая аудиосистема и играла какая нибудь релаксная муза, пока читаешь. Мда... Это было бы лампово:)

Лет к 40...А вообще мечты сбываются)