Коротко про стан речей: нагрібла сіра смуга (чорною не назвеш бо це не саме страшне що буває в житті). Можна назвати банальщиною тривалого подружнього життя і все у тому ж дусі. Але, сцуко, якось накриває нерозуміння куди бігти. 

Описувати всі подробиці не буду, та і не треба воно вам. Просто понию що на душі важко (може хтось напише що все пройде, або що все буде добре, вже і від того буде добре). 

Невистачає підтримки і розуміння.

Як для першого посту думаю досить, бо потім не буде про що нити :)