Коротко про стан речей: нагрібла сіра смуга (чорною не назвеш бо це не саме страшне що буває в житті). Можна назвати банальщиною тривалого подружнього життя і все у тому ж дусі. Але, сцуко, якось накриває нерозуміння куди бігти.
Описувати всі подробиці не буду, та і не треба воно вам. Просто понию що на душі важко (може хтось напише що все пройде, або що все буде добре, вже і від того буде добре).
Невистачає підтримки і розуміння.
Як для першого посту думаю досить, бо потім не буде про що нити :)
Привіт
