Часто ми замовчуємо правду через те ,що розуміємо одне-цяправда буде неприємною звісткою для людини. Ми по собі знаємо ,що ладні вірититій неправді заради того,щоб почути бажане і наївно жити з думкою ,яка втілюєнадію.Ми можемо обманювати когось ,адже оточуючі не знатимуть наших думок…алені в якому разі ми не зможемо обнанути себе…. Це безглуздо,ми такі слабкі ,щонавіть собі не вміємо признатися у своїй нікчемності.,у своїй неправоті…ібезглуздості нашої думки ..чи неправильності наших кроків….ми ніби космос уякому є двапекучі Сонця ,але немаєпрохолодного Місяця..Ми ніби планета на якій є рослинність та водойми,але немаєжиття….це все міраж…Ми нове покоління..ми люди-міражі…нам такне вистачає сутності….наше життяперетворюється на просте «існування»..ми істоти які просто існують…але ж митакі не звичайні істоти…в нас повинен бути якийсь шарм…якасьіндивідуальність….а довкола нас так багато блефу…і грубо кажучи дешевизни……вивсі «дешевки»……це так пафосно і жорстко звучить…але ж правдиво…хха погляньте..язробила крок вперед ,яким випередила усіх вас…я сказала правду..у вічі…безсорому і такого переслідуваного СТРАХУ….а вас він переслідує…ви тікаєте, куди?….А ви тікаєте в глиб, у самі хащі, у самісінькі пазурі… який сором ви безпорадністворіння погляньте на себе чого ви добилися?..Чого ви варті…..хібачогось….невнятного і безтолкового як ви самі…...це не те!..Ми повинні розуміти, що ті правила по яких нас виховували давно застаріли...і сталінський терор не зрівняється з теперішньою новітньою школою виживання...ми повинні створювати нові умови...ми можемо...тільки варто над цим замислитися і зрозуміти що тількии разом ми чогось доб*ємося....допомогти комусь-це те ж саме що допомогти собі.....зламати стереотипні твердження-це те ж саме ,що поглянути на світ заново..на світ який нас задовольнятиме....і в якому житимуть щасливі люди і це 2-ий крок до такого бажаного щастя...

Кто без греха, пусть первый нас осудит
И кто осудит, камень бросит пусть.
Вот женщина, которую он любит.
Зачем я так отчаянно борюсь?

Наверное, могла бы стать подругой
Мне женщина – любимого жена.
Но так случилось, что ревнивой мукой
Она меня дарить обречена.

Причудливы перипетии судеб.
Мы стали друг у друга на пути.
Ты – женщина, которую он любит!
И кто я, чтоб тебя мне обойти?..

И кажется, вот-вот меня погубит
Ваш дружный смех, счастливый и хмельной.
Ты – женщина, которую он любит.
Но кто ты, чтоб смеяться надо мной?!

Я ненависть гоню, взывая к Богу.
Тебя любить хочу я лишь за то,
Что любит он тебя, и ты так много
На этом свете значишь для него.

…Когда-нибудь, верны навечно милым,
Мы встретимся спокойно и легко:
Ты – женщина, которую любил он,
Я – женщина, любившая его

який мотив того,що люди вбивають людей?адже так буває,правда ж.проблеми,які нас оточують не дають нам спокою.можливо це є запорукою того,що хтось може залишити іншого можливості побачити цей світ у повному його образі.можливо те,що не дає нам змоги жити спокійно,в мирі і злагоді ховається насправді у нас самих..а не в комусь іншому.адже звалити все на когось завжди легше,ніж шукати помилку у собі або ж визнавати її.ми наспраді ніколи над цим не задумуємось,а варто.чому хтось повинен страждати від того,що у тебе щось пішло не так.а знаєте у чому проблема?та в тому,що ми не завжди взмозі контролювати силу думки.ми навіть не намагаємось нею керувати.завжди пускаємо все на самоплив.нічого не добиваємось,зациклюємось на якісь одній проблемі,яка не дає нам спокійно жити.і от тоді коли ми доходимо до того стану,коли ,на нашу думку ,все втрачено,ми й починаємо робити помилки,які деколи набирають занадто велику ціну - життя.всі ці правила,теореми й аксіоми,які хтось придумав,можливо навіть для себе або ж невеликої кількості людей,але не для усього світу.а звідки ви знаєте,що жити так,як кажуть вам книжки чи,по якимось невідомим вам причинам,мудрі люди,як ви їх часто називаєте,говорять правду..це тільки їх закони.вони просто пішли проти всіх протиріч і створили щось своє..висловили свою думку.а ви так,як були так і залишитесь нікчемними істотами,які живуть чужою долею,чужими словами,чужими ідеями,чужими думками.ви не вірите в себе,бо дного разу втратили щось дуже дороге для вас?але ж потрібно йти далі!не зупинятись,не дивитись назад..думати,мріяти,переживати нове,відчувати кайф від того,що ви продовжуєте жити попри все..створювати щось нове,доказувати що існують ще інші аксіоми у житті і ,що не потрібно йти слідом за кимось одним чи натовпом,а найти свою дорогу..щоб ти йшов попереду,а за тобою тільки тінь..твоя власна..буде потрібна допомога,але її легко відшукати.потрібно тільки придивитись до того,що тебе оточує..і ти неодмінно найдеш її..повір.
люди,які звинувачують у своїх проблемах веь світ нічим не відрізняються від жалібної істоти,яка нічого ніколи не знає і не буде знати,яка замкнута у собі,а робить у цьому винним когось.вони не вміють виживати,хоча ні,вміють.адже у нас саме такий світ..який ніби створений для таких як вони.світ в якому перемагає той хто вийде сухим із води перш ніж його облиють чимось на березі.світ тих.для кого нічого не існує.і потрібно жити тільки для себе.тобото ні для кого...
світ нікчемний і нічого не вартий.життя це не виживання і не полювання,як вважають інші.просто не існує тих,хто може спростувати цю думку,просто не існує тих,що хочуть чогось змінити або ж хотя б спробувати.а можлио б і вийшло..та кожен боїться,що його засміють у спробі зробити кращим весь світ,а не оболонку навколо себе.та нічого напевне і не зміниться до того як настане кінець світу.дивно,але всі чомусь так його бояться . що , боїтесь за свою оболонку ?? ще б пак .так довго її будувати і тут все програти за одну мить.а життя це гра .козері не в нас,але вони нічого не дають на початку.навіть якщо б у вас були одні шістки.проживіть життя так,щоб у самому кінці ви помирали з козирями на руках.але так як це тільки чиїсь думки,то ви й не сприймаєте їх всерйоз і живете так,як жили до вас,міняючи тільки можливості та технології..тобто тільки побутове життя.