вот вроде ты любишь и любят тебя, но все таки ты грустишь, и доверяешь свои мысли не лучшей подруге, а тетрадке. а мысли в голове все крутятся, крутятся, будто пчелиный рой и ты просто не успеваешь все написать, не успеваешь полностью открыть свою душу. а зачем ее открывать? зачем мучить себя, зачем грустить? 

тебе просто так спокойнее... ты доверяешь свои переживания и боль этой старенькой обшарпанной тетрадке и знаешь отлично что она всегда тебя выслушает, и никому не расскажет то что на самом деле твориться у тебя в голове, нет даже не в голове потому что про твой "пчелиный рой" и так все знают. она не расскажет про то, что  твориться у тебя там, на самом дне твоей хрустальной души. 

ты спросишь почему хрустальной, а я скажу тебе.. да потому что она хрупкая у тебя... и тебе нужно беречь ее от боли, зла и обиды, просто беречь...

и может ты права, может действительно твоя старенькая тетрадка останется для тебя твоей лучшей подругой, которая знает что такое жизнь и какая она на самом деле...  ты спроси у нее и она тебе ответит.

ти за любов мене прости, 

яка для тебе наче камінь,

який тобі весь вік нести. 

прошу, мене прости, коханий.

вона й для мене наче хрест, 

що вп"явся в душу непорушно.

цей біль страшний не знає меж,

і серце вже звучить ледь чутно...

ні, вже його нема, 

лише є дірка замість серця

в якій немає навіть дна

і кров із неї завжди лльється, 

та це не важно, все пусте

і кров, і дірка, й хрест на спині,

я лиш прошу, прости мене, 

як тій малесенькій дитині.

прошу, лиш ти, мене прости 

за те, що завдію тобі я болю 

і не дивись благаю з висоти,

я все одно буду ходити за тобою,

як тінь, як привид,  як мара,

мов та душа з хрестом на плечах

й з любов"ю в дірці замість серця

в якій немає навіть дна. 

как долго мы ищем любовь,

как мало мы счастливы с ней. 

и посте несказанных слов

мы теряем нам близких людей.

и не надо после ссор уходить, 

обещать забыть навсегда,

стараться его разлюбить 

и больше не возвращаться туда.

вы лучше скажите:"люблю",

скажите:" мне нужен ты,

ведь я без тебя не живу

как не живут без води цветы".

и может после этих слов, 

которые изменяют свет.

для вас он встанет вновь

до боли родной человек!

Багато поглядів,які мов струм по тілу.

Багато посмішок, як в серце та стріла.

Були щасливі ми й кохати ми хотіли,

Та ненависна доля любов не зберегла.

Я більше не засну разом з тобою

Й тим більше не проснусь я на плечі твоїм.

Навіщо залишатися собою,

Коли для мене став ти вже чужим.

І не повірю я в безглузде це кохання,

Яке принесло тільки страх і біль,

Воно подарувало сльози і розчарування

І сипало на рану мені сіль.

Я пам"ятатиму твої блакитні очі, 

Я не забуду усмішку твоїх ніжних губ,

І в пам!яті залишаться оці безсонні ночі,

Я відчуватиму на тілі ніжність твоїх рук.

Та ти далеко, ми уже не разом

І ти пішов, та й я не зберегла

Любові, що була для нас алмазом,

Усе пройшло і з спогадів лиш тьма.